29 травня 2022 р.

"З Одеси довелося тікати... від голоду"




До 130-річчя від дня народження К. Г. Паустовського
та 100-річчя від'їзду з Одеси

31 травня 2022 року виповнюється 130 років від дня народження Костянтина Георгійовича Паустовського. Цього року також виповнилося 100 років від дня від'їзду Паустовського з Одеси. Залишились у минулому «двірницька» на вулиці Чорноморській, робота у інформаційному відділі Ородкомгубу та в газеті «Моряк». Через тридцять шість років він опише все це в книзі, якій судилося стати однією з найулюбленіших і найбільш читаних книг ХХ століття.

К. Г. Паустовський. Час великих очікувань. - Одеса, 1961.
Перше одеське видання.

Повість «Час великих очікувань» звертає нас до історії нашого міста та історії нашої країни. Ми хочемо дізнатися про те, що раніше було приховано, про що не розповідали на уроках історії і не писали в підручниках.

Сьогоднішньому українському читачеві доступні архіви, історичні дослідження. Ми можемо відновити історичне тло творів Костянтина Паустовського, прочитати їх но-новому і переосмислити. Нас спонукає до цього й сьогоднішня ситуація: війна в Україні може стати причиною лих та голоду не лише в нас, а й в інших країнах. Згадаймо, як це було сто років тому.

Костянтин Паустовський прожив в Одесі трохи більше двох років. Це було важке життя. У листі до мами, Марії Григорівні, він згадує: «В Одесі жилося дуже погано, був голод, холод (у нас у кімнаті взимку було 2–3 градуси морозу)».

1919 року, коли Паустовський приїхав до Одеси, хліб в Україні ще був. Про це говорив Володимир Ленін у квітні цього року і тоді ж він запропонував план, як вилучити в українських селян «надлишки» хліба: «…Тепер, із завоюванням України… наша сила міцніє. Ми говоримо тепер, що джерела хліба та продовольства у нас є. Ми впевнені, що, хоч і підходять найважчі місяці, коли продовольча криза загострилася, коли наш транспорт зношений і зруйнований, ми, проте, цю кризу переживемо. В Україні є величезні запаси, надлишки хліба, їх важко взяти одразу — там і досі партизанщина...

Ми маємо не менше трьох тисяч робітників залізничників, частиною селян із північної голодної Росії, рушити на Україну. Український уряд уже провів декрет про точну розверстку тієї кількості хліба, яку можна взяти зараз у розмірі 100 мільйонів пудів».

Цей план радянська влада починає оперативно втілювати у життя. З цією метою створювалися спеціальні структури - Комітети бідноти та Ородкомгуби.

Комітети бідноти, комбіди були опорними пунктами радянської влади на селі. Займалися розпалюванням класової ворожнечі між бідняками та заможними селянами, перерозподілом землі, вилученням продовольчих запасів з продрозкладки з «куркульських» господарств.

Опродкомгуби — це ланки так званих продорганів, воєнізованих та наділених надзвичайними повноваженнями. Існували ці органи у період військово-комуністичного оволодіння Україною (1920-1922 роки) паралельно з партійними структурами та радянськими органами. Мали розгалужену мережу до рівня волостей і могли вимагати підкріплень від партійних, адміністративних, армійських, чекістських та інших структур; мали автономний статус та вагу. Вони не лише викачували хліб та інше добро у розпорядження Центру, а й утримували місцевих номенклатурних працівників.

Голод 1921-1923 років в Україні мав кілька причин: посуха, повоєнна розруха, політика хлібозаготівель та надмірне вивезення хліба за межі України. 1921 року від посухи загинуло в Одеській губернії – 45 % посівів.

Серед соціальних факторів голоду вирішальну роль відіграла продрозкладка. У червні 1921 року, незважаючи на посуху в південних губерніях, політбюро ЦК КП(б)У ухвалило стягнути борги з продрозкладки минулих років у всіх губерніях республіки. Російські столиці Москва та Петроград додатково отримали 138 тис. пудів зерна, але зернові запаси українського селянства остаточно були вичерпані. Руйнівні наслідки продрозкладки перевищили збитки, завдані селянським господарствам війною.

Валовий збір зерна в Україні 1921 року міг забезпечити лише мінімальні продовольчі потреби селян. Але задля постачання російських промислових центрів та Червоної армії продподаток в УРСР був встановлений у розмірі 120 млн. пудів.

Податкові ставки республіки у порівнянні з РСФРР було підвищено, а селяни неврожайних місцевостей не звільнялися від сплати податку, як це було у Росії. Третина пшениці, зібраної з продподатку, була відправлена до РСФРР, яка також отримувала допомогу продовольчого фонду державно-громадських комісій допомоги голодуючим (допгол). А в Україні вже вирував голод. Число загиблих з голоду невідоме. Перші випадки голодних смертей зареєстровані у жовтні 1921 року. Існування голоду на півдні України влада визнала лише на початку 1922 року.

Обов'язок допомагати голодуючим РСФРР було знято з України у червні 1922 р.

Вирішальну роль у порятунку голодуючих відіграли іноземні благодійні організації, що розгорнули свою діяльність у 1922 році з власної ініціативи. Торішнього серпня 60 % голодуючих республіки отримали довгоочікувану допомогу. Переважна більшість допомоги - 4/5 – надійшла від іноземних організацій. Більшість пайків – 180,9 млн. – надала Американська адміністрація допомоги (АРА), 12,2 млн. – місія Нансена, 383 тис. – Міжнародна робоча допомога.

У 1922 році, незважаючи на недосів та повторну посуху в степових губерніях, урожай в інших місцевостях був непоганий. Валовий збір зернових давав можливість задовольнити як власні потреби республіки, та вивезти за її межі до 15 млн. пудів зерна. Але вивезено було більше: у сусідні радянські республіки та експортовано за кордон. Щоб експорт не здавався аморальним, Москва оголосила, що врожай 1922 року повністю припинив голод. У жовтні 1922 року комісії допомоги голодуючим були перейменовані на комісії для боротьби з наслідками голоду.

Найбільшу допомогу голодуючій Україні надав єврейський розподільчий комітет Джойнт. Безкоштовні їдальні працювали для голодуючих і безробітних промислових центрів республіки. Продовольча позика селянам була дуже велика, але не могла покрити хлібний дефіцит, що виник унаслідок зернового експорту. Недостатнє забезпечення населення неврожайних місцевостей призвело до повторення голоду, хоча й у меншому розмірі, ніж минулого року. Взимку 1922 року на півдні України голодувало близько 2 млн. дітей.

Цієї зими 1922 року Костянтин Паустовський і їде, «тікає», як він пише Марії Григорівні Паустовській, з Одеси. «…З Одеси довелося тікати до Сухума від голоду, у січні 22 року. Я поїхав уперед, на розвідку, і десять днів наш пароплав носило штормом Чорним морем, занесло в Босфор, ми вже дали радіо про загибель, але, зрештою, все обійшлося».

На пароплаві "Димитрій" письменник прибув до Абхазії. Його просто вражає різниця між голодною Одесою та святковим благополучним Сухумом «де шалено пахне мімозою та чайними деревами (тут уже цвітуть азалії, троянди, цикламени, фіалки) та з десятків духанів та крамниць — фруктами та вином». Це він пише дружині Катерині Загорській, яка залишилася в Одесі. Потім він докладно пише, який пайок отримує на новій роботі, які продукти входять у цей пайок. І докладну розповідь на цю тему зрозуміє лише той, хто сам голодував, мерз і хвилювався про долю коханої людини. Він кличе дружину до Сухума: «До твого приїзду приберу кімнату квітами. Без тебе я мертва людина, мені важко навіть говорити, я більше мовчу і все думаю, думаю...»

Ось ми читаємо сьогодні «Час великих очікувань» і думаємо: як зі страху, холоду та голоду тодішньої Одеси народилася ця приголомшлива книга, сповнена оптимізму та впевненості, що ми все подолаємо і переможемо?..

Тетяна Рибнікова

Література:

Верстюк В. Ф. Комітети бідноти, комбіди. // Енциклопедія історії України: Т. 4. - К.: Наукова думка, 2007.

Дорошко М. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20-30-ті роки ХХ століття: соціоісторичний аналіз. - К., 2004.

Ленин В.И. Речь на конференции железнодорожников Московского узла 16 апреля 1919 г. Полное собрание сочинений. Том 38. - М.: Издательство политической литературы, 1978.

Мовчан О. М. Голод 1921 — 1923 років в УСРР. // Енциклопедія історії України. Т. 2. - К.: «Наукова думка», 2004.

Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша. 1917-1945. - К., 1998.




Русская версия


"Из Одессы пришлось бежать ... от голода"

К 130-летию со дня рождения К. Г. Паустовского
и 100-летию отъезда из Одессы

31 мая 2022 года исполняется 130 лет со дня рождения Константина Георгиевича Паустовского. В этом году также исполнилось 100 лет со дня отъезда Паустовского из Одессы. Остались в прошлом «дворницкая» на улице Черноморской, работа в информационном отделе Опродкомгуба и в газете «Моряк». Спустя тридцать шесть лет он опишет все это в книге, которой суждено стать одной из самых читаемых и любимых книг ХХ века.

К. Г. Паустовский. Время больших ожиданий. - Одесса, 1961.
Первое одесское издание.

Повесть «Время больших ожиданий» обращает нас к истории нашего города и к истории нашей страны. Мы хотим узнать то, что раньше было скрыто, о чем не рассказывали на уроках истории и не писали в учебниках.

Сегодняшнему украинскому читателю доступны архивы, исторические исследования. Мы можем восстановить исторический фон произведений Константина Паустовского, прочесть их но-новому и переосмыслить. Нас побуждает к этому и сегодняшняя ситуация в нашей стране: война в Украине может стать причиной бедствий и голода не только у нас, но и в других странах. Давайте вспомним как это было сто лет тому назад.

Константин Паустовский прожил в Одессе немногим более двух лет. Это была трудная жизнь. В письме матери, Марии Григорьевне, он вспоминает: «В Одессе жилось очень скверно, был голод, холод (у нас в комнате зимой было 2–3 градуса мороза) ...Из Одессы пришлось бежать в Сухум от голода, в январе 22 года».

В 1919 году, когда Паустовский приехал в Одессу, хлеб в Украине еще был. Об этом говорил Владимир Ленин в апреле этого года и тогда же он предложил план, как изъять у украинских крестьян «излишки» хлеба: «… Теперь, с завоеванием Украины, ... наша сила крепнет. Мы говорим теперь, что источники хлеба и продовольствия, у нас есть. Мы уверены, что, хотя и подходят самые трудные месяцы, когда продовольственный кризис обострился, когда наш транс­порт изношен и разрушен, мы, тем не менее, этот кризис переживем. На Украине име­ются громадные запасы, излишки хлеба, их трудно взять сразу — там до сих пор парти­занщина...
Мы должны не менее трех тысяч рабочих железнодорожников, частью крестьян из северной голодной России, двинуть на Украину. Украинское правительство уже прове­ло декрет о точной разверстке того количества хлеба, которое можно взять сейчас в размере 100 миллионов пудов».

Этот план советская власть начинает оперативно воплощать в жизнь. С этой целью создавались специальные структуры — Комитеты бедноты и Опродкомгубы.

Комитеты бедноты, комбеды – были опорными пунктами советской власти в деревне. Занимались разжиганием классовой розни между бедняками и состоятельными крестьянами, перераспределением земли, изъятием продовольственных запасов по продразверстке из «кулацких» хозяйств.

Опродкомгубы — это звенья так называемых продорганов, военизированных и наделенных чрезвычайными полномочиями. Существовали эти органы в период военно-коммунистического овладения Украиной (1920-1922 годы) параллельно с партийными структурами и советскими органами. Имели разветвленную сеть вплоть до уровня волостей и могли требовать подкреплений от партийных, административных, армейских, чекистских и других структур; имели автономный статус и вес. Они не только выкачивали хлеб и другое добро в распоряжение Центра, но и содержали местных номенклатурных работников.

Голод 1921–1923 гг. в Украине имел несколько причин: засуха, послевоенная разруха, политика хлебозаготовок и чрезмерный вывоз хлеба за пределы Украины. В 1921 году от засухи погибло в Одесской губернии – 45 % посевов.

Среди социальных факторов голода решающую роль сыграла продразверстка. В июне 1921 года, несмотря на засуху в южных губерниях, политбюро ЦК КП(б)У постановило взыскать долги по продразверстке прошлых лет во всех губерниях республики. Российские столицы Москва и Петроград дополнительно получили 138 тыс. пудов зерна, но зерновые запасы украинского крестьянства были окончательно исчерпаны. Разрушительные последствия продразверстки превысили ущерб, нанесенный крестьянским хозяйствам войной.

Валовой сбор зерна в Украине в 1921 году мог обеспечить только минимальные продовольственные потребности крестьян. Но ради снабжения российских промышленных центров и Красной армии продналог в УССР был установлен в размере 120 млн пудов.

Налоговые ставки в республике по сравнению с РСФСР были повышены, а крестьяне неурожайных местностей не освобождались от уплаты налога, как это было в России. Треть пшеницы, собранной по продналогу, была отправлена в РСФСР, которая также получала помощь продовольственного фонда государственно-общественных комиссий помощи голодающим (помгол). А в Украине уже бушевал голод. Число погибших от голода неизвестно. Первые случаи голодных смертей зарегистрированы в октябре 1921 года. Существование голода на юге Украины власть признала только к началу 1922 года.

Обязанность помогать голодающим РСФСР была снята с Украины в июне 1922 года.

Решающую роль в спасении голодающих сыграли иностранные благотворительные организации, развернувшие свою деятельность в 1922 году по собственной инициативе. В августе 1922 года 60 % голодающих республики получили долгожданную помощь, из них 4/5 – от иностранных организаций. Большинство пайков – 180,9 млн – предоставила Американская администрация помощи (АРА), 12,2 млн – миссия Нансена, 383 тыс. – Международная рабочая помощь.

В 1922 году, несмотря на недосев и повторную засуху в степных губерниях, урожай в других местностях был неплохой. Валовой сбор зерновых давал возможность удовлетворить не только собственные нужды республики, но и вывезти за ее пределы до 15 млн. пудов зерна. Но вывезено было больше: в соседние советские республики и экспортировано за рубеж. Чтобы экспорт не казался аморальным, Москва объявила, что урожай 1922 года полностью прекратил голод. В октябре 1922 года комиссии помощи голодающим были переименованы в комиссии для борьбы с последствиями голода.

Наибольшую помощь голодающей Украине оказал еврейский распределительный комитет Джойнт. Бесплатные столовые были оставлены для голодающих и безработных промышленных центров республики. Продовольственный заем крестьянам не мог покрыть хлебный дефицит, возникший вследствие зернового экспорта. Недостаточное обеспечение населения неурожайных местностей привело к повторению голода, хотя и в меньшем размере, чем в прошлом году. Зимой 1922 года на юге Украины голодало около 2 млн. детей.

Этой зимой 1922 года Константин Паустовский и уезжает, «бежит», как он пишет Марии Григорьевне Паустовской, из Одессы. «...Из Одессы пришлось бежать в Сухум от голода, в январе 22 года. Я уехал вперед, на разведку, и десять дней наш пароход носило штормом по Черному морю, занесло в Босфор, мы уже дали радио о гибели, но, в конце концов, все обошлось».

На пароходе «Димитрий» писатель прибыл в Абхазию. Его просто потрясает разница между голодной Одессой и праздничным благополучным Сухумом «где одуряюще пахнет мимозой и чайными деревьями (здесь уже цветут азалии, розы, цикламены, фиалки) и из десятков духанов и лавчонок — фруктами и вином». Это он пишет жене, Екатерине Загорской, которая осталась в Одессе. Потом он подробно пишет какой паек получает на новой работе, какие продукты входят в этот паек. И обстоятельный рассказ на эту тему поймет только тот, кто сам голодал, мерз и волновался о судьбе любимого человека. Он зовет жену в Сухум: «К твоему приезду уберу комнату цветами. Без тебя я мертвый человек, мне трудно даже говорить, я больше молчу и все думаю, думаю... »

Вот мы читаем сегодня «Время больших ожиданий» и думаем: как из страха, холода и голода тогдашней Одессы родилась эта потрясающая книга, исполненная оптимизма и уверенности, что мы все одолеем и победим?..

Татьяна Рыбникова

Литература:

Верстюк В. Ф. Комітети бідноти, комбіди. // Енциклопедія історії України: Т. 4. - К.: Наукова думка, 2007.

Дорошко М. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20-30-ті роки ХХ століття: соціоісторичний аналіз. - К., 2004.

Ленин В.И. Речь на конференции железнодорожников Московского узла 16 апреля 1919 г. Полное собрание сочинений. Том 38. - М.: Издательство политической литературы, 1978.

Мовчан О. М. Голод 1921 — 1923 років в УСРР. // Енциклопедія історії України. Т. 2. - К.: «Наукова думка», 2004.

Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша. 1917-1945. - К., 1998.

Немає коментарів:

Дописати коментар