Костянтин Паустовський

Паустовський Костянтин Георгійович (1892–1968) - російський та радянський прозаїк, публіцист, критик, драматург. Значні періоди життя і творчості письменника безпосередньо пов’язані з Україною. Він народився в Москві, проте його дитячі роки пройшли в Україні в родовому маєтку в селі поблизу Білої Церкви. В своїй автобіографії Паустовський писав:

“Батько походив із запорізьких козаків, що переселилися після розгрому Січі на береги річки Рось біля Білої Церкви. Там жили мій дід – колишній миколаївський солдат, і бабця... Дід був лагідний синьоокий старий. Він співав надтріснутим тенором старовинні думки і козацькі пісні і розповідав нам багато неймовірних, а часом і зворушливих історій “із самого життя, що відбулося”.

В 1898 році родина Паустовських переїхала до Київа. В 1904-1912 роках навчався в 1-й Київській гімназії. Перші кроки в літературі припали на роки навчання в гімназії:

“В останньому класі гімназії я написав перше оповідання та надрукував його у київському літературному журналі "Огни". З того часу рішення стати письменником заволоділо мною так міцно, що я почав підкоряти своє життя цій єдиній меті”.

В 1912 році Паустовський вступив на фізико-математичний факультет природничого відділу Київського університету, а в 1913-му перейшов на історико-філологічний факультет. Одночасно працював коректором газети «Киевская мысль».

Наприкінці 1919 року К. Паустовський приїхав до Одеси, де прожив до січня 1922 року і працював в газеті «Моряк»:

"З Києва я поїхав до Одеси, почав працювати там у газеті "Моряк" - мабуть, найоригінальнішою з усіх тодішніх радянських газет. Вона друкувалася на звороті різнокольорових листів від чайних бандеролей і містила безліч морського матеріалу...

Була блокада. Море було пустельне, але, як завжди, чудове. У редакції працювало близько сімдесяти співробітників, але ніхто з них не отримував жодної копійки гонорару. Платили то дюжиною перламутрових гудзиків, то синькою, то пачкою чорного кубанського тютюну. Час був голодний та веселий.

В Одесі я жив у напівзруйнованій двірницькій на Ланжероні, біля самого моря, і багато писав, але ще не друкувався. Вірніше, не дозволяв собі друкуватися, вважаючи, що ще не досяг уміння опановувати будь-який матеріал і жанр. Цю здатність я вважав тоді головною ознакою письменницької зрілості”.

Згодом він описав цей “одеський період” свого життя в повісті “Время больших ожиданий”, в четвертій книзі “Повести о жизни”.

В липні 1941 року Паустовський знову в Одесі, в якості військового кореспондента ТАРС на Південному фронті. Його нариси того періоду публікуються і у фронтових газетах, і в одеських. Потім була евакуація в місто Алма-Ата (зараз Алмати, Республіка Казахстан) де він писав сценарії, п'єси, нариси і працював у «Совинформбюро».

З 1946 по 1963 роки письменник починає писати і публікувати автобіографічні книги з циклу “Повесть о жизни”. Всього вийшло шість книг. Перша з них - “Далекие годы», про його дитинство в Україні.

Костянтин Паустовський називав Україну своєю другою Батьківщиною, якій присвятив значну кількість творів. Серед них повість «Черное море», оповідання «Морская прививка», «Потерянный день», «Парусный мастер», «Крымская весна», «Воспоминание о Крыме», «Горсть Крымской земли», нарис «Біла Церква» та ін. Під час видання “Золотой розы” в українському перекладі, передмову до неї Паустовський сам написав українською мовою.

Письменник неодноразово висловлювався про своє відношення до української мови та культури і публічно, і в приватних листах:

«Я виріс в Україні. Мої рідні з боку батька говорили лише українською. З дитинства я полюбив співучу, гнучку, легку, нескінченно багату на образи та інтонації українську мову»..

Його друзями в різні роки були діячі української культури О. Довженко, М. Рильський, Ю. Смолич, Ю. Яновський.