ДО ПИТАННЯ ПРО РОДОВІД КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО

Читати російською мовою

31 травня народився Костянтин Георгійович Паустовський (1892-1968), чиє життя і творчість тісно пов'язані з історією нашого міста. Але сьогодні хочеться згадати не про його зв'язки з Одесою, а про родовід Костянтина Георгійовича. На наш погляд, день народження - це слушна нагода нагадати про коріння Костянтина Паустовського.

К. Паустовський, 1960-ті роки

То ж звідки пішли коріння роду Костянтина Паустовського?

Дослідження цієї теми почалось відносно нещодавно і продовжуються донині. Дослідник Євген Чернецький в своїй роботі «Паустовські на Київщині» зазначає: «На Київщині відомо два роди Паустовських. Цікаво, що вони печаталися різними гербами, - Незгодою та Холевою, - але з'являються приблизно в один час (1740-ві та 1760-ті роки) у сусідніх селах (Потіївка і Вільшанка) на Білоцерківщині».

В книзі «Далекие годы» Костянтин Паустовський писав: «Коли Запорізьку січ за часів Катерини Другої розігнали, частину козаків поселили на берегах річки Рось, біля Білої церкви».

Річка Рось. Городище.

Стара дідівська садиба знаходилась на острові в селі Городищі.

«Острів, - писав Паустовський, - на якому стояла дідівська хата, був, звісно, найтаємничішим місцем на світі.

За хатою лежали два величезні глибокі ставки. Там завжди було похмуро від старих верб і темної води. За ставками, догори схилом, піднімався гай із непролазною ліщиною.

За гаєм починалися галявини, в заростях квітів до поясу й такі запашні, що від них у спекотний день починала боліти голова.

За галявинами на пасіці курився слабкий димок біля дідівського куреня. А за дідівським куренем ішли незвідані землі - червоні гранітні скелі, вкриті повзучими кущами і сухою суницею».

Ця садиба була знищена в 1930-ті роки в період колективізації.

Відомо, що пращури Костянтина Паустовського походять з села Городище Білоцерківського повіту. Останні дослідження доводять, що цю гілку заснував Дмитро Антонович Паустовський (1793-1849).

К. Паустовський. Городище, поч. 1900-х років.

Одне з таких досліджень на початку 2000-х р.р. провів Павло Дерев'янко - учень Білоцерківського державного ліцею. Згідно із сучасними освітніми вимогами, кожний одинадцятикласник повинен написати та захистити учнівську наукову роботу. Назва роботи Павла Дерев'янка - «Білоцерківські сторінки книги К. Паустовського «Повесть о жизни». До історії роду Паустовських».

Судячи з тексту і додаткових матеріалів, куди увійшли генеалогічне древо роду Паустовських, а також зображення родових гербів Паустовських та гетьмана Сагайдачного - пращура роду Паустовських, Павло Дерев'янко провів серйозне наукове дослідження, працюючи в Центральному державному історичному архіві України. Матеріали цих досліджень були опубліковані у збірнику «Костянтин Паустовський. Матеріали та повідомлення», випуск 3 (М., 2007).

Сьогодні ми публікуємо фрагменти цієї праці Павла Дерев'янка, які доводять, що, можливо, не завжди варто вірити тому, що написав Паустовський про свою родину в автобіографічній книзі «Повесть о жизни».

БІЛОЦЕРКІВСЬКІ СТОРІНКИ КНИГИ
К. ПАУСТОВСЬКОГО «ПОВЕСТЬ О ЖИЗНИ»
До історії роду Паустовських

Автобіографічний твір К.Г. Паустовського «Повесть о жизни», яке публікувалося частинами у середині ХХ століття протягом тривалого часу, викликає інтерес літературознавців, критиків, біографів, оскільки книга є дивовижним сплавом епічного та ліричного, пережитого, реальних фактів та художнього вимислу.

Художня достовірність «Повести о жизни» є настільки переконливою, що не лише читачі, а й більшість дослідників сприймає факти, відтворені автором, як абсолютно реальні, правдивість яких не викликає сумнівів.
<…>

Не ставлячи під сумнів високу художню майстерність Паустовського та наукову компетентність дослідників та біографів письменника, ми здійснили спробу «критичного прочитання» перших розділів повісті «Далекие годы», зміст яких безпосередньо пов'язаний з Білоцерківщиною, саме з точки зору історичної достовірності відтворених у ній фактів.

З цією метою було опрацьовано матеріали в ЦДІАК України /Центральний державний історичний архів України - Л.М./. Деякі міркування щодо досліджених документів викладаються у цій статті.

Другий розділ повісті «Далекие годы» К.Г. Паустовський називає «Дедушка мой Максим Григорьевич». У цьому розділі письменник пише про козацьке коріння свого діда, створює поетичний образ Максима Григоровича, який співав козацькі пісні онукам, розповідав їм про свою участь у турецькій війні, звідки привіз красуню-турчанку Фатьму. Ніби, вийшовши заміж, вона прийняла християнство і нове ім'я Гонората.

Паустовський з такою художньою достовірністю дає портрет Максима Григоровича, так емоційно пише про пісні, які той співав, що читач абсолютно вірить у спілкування хлопчика з його легендарним дідом:

«Маленький, сивий, із безбарвними добрими очима, він усе літо жив на пасіці за левадою - відсиджувався там від гнівного характеру моєї бабки-турчанки. <...> Козацькі ж пісні завжди викликали незрозумілий смуток. Вони здавались мені то плачем невільників, закутих у турецькі ланцюги - кайдани, то широким похідним співом під тупіт кінських копит. Чого тільки не співав дід! Найчастіше він співав улюблену нашу пісню «Засвистали козаченьки...».

Тепер звернемося до знайдених архівних записів... У метричній книзі Димитріївської церкви села Пилипча Васильківського повіту Київської губернії за 1862 рік зафіксовано факт смерті однодворця Паустовського Максима Дмитровича (1821-1862), який помер у віці сорока одного року. Дружина - Гонората Вікентіївна, дочка дворянина Вікентія Вітушинського. Діти: Георгій (1854-1912), Іван (1859-1861), Ілля (?-?), Ганна (1856-?), Марія (1846-?), Феодосія (?-?).

Повернемося до витоків роду... У метричній книзі за 1849 рік зафіксовано смерть Паустовського Дмитра Антоновича, однодворця (1793-1849), який помер у віці п’ятдесяти шести років. Дружина - Анастасія Іванівна (?-1865). Діти - Лаврентій, Максим (1821-1862), Матвій (1817-1863), Василь, Іларіон, Ірина (1824-1852).

Вже за цими двома записами можна зробити такі висновки.

Засновником городищенської гілки роду Паустовських на Київщині став однодворець Дмитро Антонович (1793-1849). Родина мала власний герб. В 1828 році книга опису церкви св. Димитрія села Пилипчі у розділі «Шляхетські села Городище» фіксує у дворі номер 69 родину Дмитра Паустовського. Пізніше, в 1863 році Паустовські декласуються і приписуються до стану «Різночинці села Городище», але залишаються шановними в селі однодворцями. Про це може свідчити шлюб Максима Дмитровича (1822-1962) – діда Костянтина Георгійовича Паустовського – з Гоноратою, дочкою дворянина Вікентія Вітушінського. <...>

По повісті «Далекие годы» нам відомі діти Максима: Георгій (1854-1912) — батько письменника, Ілля (?-?) – «дядько Ілько» – та Феодосія (?-?) – «тітка Дозя». За метричною книгою у Максима було шестеро дітей - про Івана (1859-1861), Марію та Ганну у Костянтина Паустовського нічого не написано.

Костик чув багато історій про свого діда: яким він був, які співав пісні, як ховався від дружини на пасіці. А коли виріс, описав його в повісті таким, яким би хотів його бачити. Помер Максим Дмитрович 1862 року, коли батькові Костянтина було вісім років. Сам Костянтин Георгійович свого діда не бачив, бо народився через тридцять років після його смерті.

Походження по батькові «Григорович» для Максима Дмитровича в «Повести о жизни» може мати різні версії:

- розбіжність між метричним записом і тим, як звали людину в родині, досить поширене явище в селі того часу;

- можливо, це пов'язано якось з місцевим прізвиськом прадіда;

- можливо в дитячій пам'яті маленького Костика залишилися певні спогади про далеких родичів, яких він переплутав із дідом;

- а може письменник свідомо запровадив це по батькові.

Повної та справжньої правди ми ніколи, напевно, не дізнаємось...

А зараз про «бабку-турчанку»... Ця історія взагалі схожа на давню сімейну легенду, таку собі сімейну міфотворчість. Дід Максим, звісно, міг бути учасником турецьких війн, але яких?.. Перша - за його життя - була в 1828-1829 роках, а інша, остання, - у 1853-1856 рр. . Тобто, коли йому було сім років або тридцять один рік. Але, попри все, однодворець Максим Дмитрович Паустовський дійсно повінчався з Гоноратою, але донькою дворянина Вікентія Вітушінського! Про це є запис у метричній книзі.

Проаналізувавши це все і узагальнивши, можна зробити наступні висновки:

1. У перших розділах «Повести о жизни» слід зазначити український колорит: поетичний опис побуту, місцевих звичаїв, традицій, обрядів, історичного минулого українського народу. У художню тканину повісті органічно увійшли родинні легенди запорізького коріння діда та поетична оповідь про лірника Остапа. Поетичний вигляд України, любов до неї письменник проніс через усе своє творче життя.
2. На підставі архівних матеріалів виявлено суттєві розбіжності між достовірними фактами життя письменника і його близьких та їх відображенням у книзі...
3. Особливості авторського підходу Паустовського до відтворення фактів біографічного характеру в перших розділах «Повести о жизни» обумовлені лірико-романтичним стилем твору, об'єктивно-психологічними мотивами та мистецькими завданнями, які ставив перед собою автор... У цілому мистецька вигадка домінує над реальним фактом.
4. На основі архівних матеріалів був складений докладний родовід Паустовських.
5. В архівах також були виявлені досі невідомі геральдичні зображення: «CHOLEWA» - городищенських Паустовських та «POBOG» - Петра Сагайдачного.

Свою статтю Павло Дерев'янко завершує словами: «Безумовно, проведене дослідження не претендує на абсолютну точність і вичерпність... Велика кількість поки що не відкритих архівних матеріалів ще чекає на своїх дослідників і біографів».

Це так, дослідження тривають, але вже зараз, виходячи з опублікованих документів, можна зробити принаймні один важливий висновок - бабуся Костянтина Паустовського була полькою, а не "турчанкою". А це означає, що письменник мав українсько-польське коріння, а не українсько-польсько-турецьке, про що пишуть багато довідкових видань. А звідки взялася «бабка-турчанка»? Оце питання!

ЛІЛІЯ МЕЛЬНИЧЕНКО

---

Русская версия

К ВОПРОСУ О РОДОСЛОВНОЙ
КОНСТАНТИНА ПАУСТОВСКОГО

31 мая родился Константин Георгиевич Паустовский (1892-1968), чья жизнь и творчество тесно связаны с историей нашего города. Но сегодня хочется вспомнить не о его связях с Одессой, а о родословной Константина Георгиевича. На наш взгляд, день рождения - это подходящий повод напомнить о корнях Константина Паустовского.

К. Паустовский, 1960-е годы.

Так откуда же пошли корни рода Константина Паустовского?

Изучение этой темы началось относительно недавно и продолжается по сей день. Исследователь Евгений Чернецкий в своей работе «Паустовские на Киевщине» отмечает: «На Киевщине известно два рода Паустовских. Интересно, что они печатались разными гербами, - Незгодой и Холевой, - но появляются примерно в одно время (1740-е и 1760-е годы) в соседних селах (Потеевка и Ольшанка) на Белоцерковщине».

В книге «Далекие годы» Константин Паустовский писал: «Когда Запорожскую сечь во времена Екатерины Второй разогнали, часть казаков поселили на берегах реки Рось, возле Белой церкви» .

Речка Рось. Городище.

Старая дедовская усадьба находилась на острове в селе Городище.

«Остров, - писал Паустовский, - на котором стояла дедовская хата, был, конечно, самым таинственным местом на свете. За избой лежали два огромных глубоких пруда. Там всегда было мрачно от старых ив и темной воды.
За прудами, вверх по склону, поднималась роща с непролазным орешником. За рощей начинались поляны в зарослях цветов до пояса и такие душистые, что от них в жаркий день начинала болеть голова.

За полянами на пасеке курился слабый дымок возле дедовского шалаша. А за дедовским шалашом шли неизведанные земли - красные гранитные скалы, покрытые ползучими кустарниками и сухой земляникой»...

Эта усадьба была уничтожена в 1930-е годы в период коллективизации.

Известно, что предки Константина Паустовского происходят из села Городище Белоцерковского района. Последние исследования доказывают, что эту ветвь основал Дмитрий Антонович Паустовский (1793-1849).

К. Паустовский. Городище, нач. 1900-х гг.

Одно из таких исследований в начале 2000-х г.г. провел Павел Деревянко – учащийся Белоцерковского государственного лицея. Согласно современным образовательным требованиям, каждый одиннадцатиклассник должен написать и защитить ученическую научную работу. Название работы Павла Деревянко - «Белоцерковские страницы книги К. Паустовского «Повесть о жизни». К истории рода Паустовских».

Судя по тексту и прилагаемым материалам, куда вошли генеалогическое древо рода Паустовских, а также изображение родовых гербов Паустовских и гетмана Сагайдачного - предка рода Паустовских, Павел Деревянко провел серьезное научное исследование, работая в Центральном государственном историческом архиве Украины. Материалы этих исследований были опубликованы в сборнике «Константин Паустовский. Материалы и сообщения», выпуск 3 (М., 2007).

Сегодня мы публикуем фрагменты работы Павла Деревянко, которые показывают, что, возможно, не всегда стоит верить тому, что написал Паустовский о своей семье в автобиографической книге «Повесть о жизни».

БЕЛОЦЕРКОВСКИЕ СТРАНИЦЫ КНИГИ
К. ПАУСТОВСКОГО «ПОВЕСТЬ О ЖИЗНИ»
К истории рода Паустовских

Автобиографическое произведение К.Г. Паустовского «Повесть о жизни», которое публиковалось частями в середине ХХ века в течение продолжительного времени, вызывает интерес литературоведов, критиков, биографов, поскольку книга представляет собой удивительный сплав эпического и лирического, пережитого, реальных фактов и художественного вымысла.

Художественная достоверность «Повести о жизни» является настолько убедительной, что не только читатели, а и большинство исследователей воспринимает факты, воспроизведенные автором, как абсолютно реальные, правдивость которых не вызывает сомнений. <…>

Не подвергая сомнению высокое художественное мастерство Паустовского и научную компетентность исследователей и биографов писателя, мы осуществили попытку «критического прочтения» первых глав повести «Далекие годы», содержание которых напрямую связано с Белоцерковщиной, именно с точки зрения исторической достоверности воспроизведенных в ней фактов.

С этой целью были обработаны материалы в ЦГИАК Украины /Центральный государственный исторический архив Украини - Л.М./. Некоторые соображения по поводу исследованных документов излагаются в настоящей статье.

Вторую главу повести «Далекие годы» К.Г. Паустовский называет «Дедушка мой Максим Григорьевич». В этой главе писатель пишет о казачьих корнях своего деда, создает поэтический образ Максима Григорьевича, который пел казацкие песни внукам, рассказывал им о своем участии в турецкой войне, с которой привез красавицу-турчанку Фатьму. Будто, выйдя замуж, она приняла христианство и новое имя - Гонората.

Паустовский с такой художественной достоверностью дает портрет Максима Григорьевича, так эмоционально пишет о песнях, которые он пел, что читатель абсолютно верит общению мальчика с его легендарным дедом:

«Маленький, седой, с бесцветными добрыми глазами, он все лето жил на пасеке за левадой - отсиживался там от гневного характера моей бабки-турчанки.

<...> Казацкие же песни всегда вызывали непонятную грусть. Они казались мне то плачем невольников, закованных в турецкие цепи - кайданы, то широким походным напевом под топот лошадиных копыт.

Чего только не пел дед! Чаще всего он пел любимую нашу песню «Засвистали козаченьки...».

Теперь обратимся к найденным архивным записям... В метрической книге Димитриевской церкви села Пилипча Васильковского уезда Киевской губернии за 1862 год зафиксирован факт смерти однодворца Паустовского Максима Дмитриевича (1821-1862), который умер в возрасте сорока одного года. Жена - Гонората Викентьевна, дочь дворянина Викентия Витушинского. Дети: Георгий (1854-1912), Иван (1859-1861), Илья (?-?), Анна (1856-?), Мария (1846-?), Феодосия (?-?).

Вернемся к истокам рода... В метрической книге за 1849 год зафиксирована смерть Паустовского Дмитрия Антоновича, однодворца (1793-1849), который умер в возрасте пятидесяти шести лет. Жена - Анастасия Ивановна (?-1865). Дети - Лаврентий, Максим (1821-1862), Матвей (1817-1863), Василий, Илларион, Ирина (1824-1852).

Уже по этим двум записям можно сделать следующие выводы.

Основателем городищенской ветви рода Паустовских на Киевщине стал однодворец Дмитрий Антонович (1793-1849). Семейство имело собственный герб. В 1828 году книга описи церкви св. Димитрия села Пилипчи в разделе «Шляхетские деревни Городище» фиксирует во дворе номер 69 семью Дмитрия Паустовского. Позднее, в 1863 году Паустовские деклассируются и приписываются к сословию «Разночинцы деревни Городище», но остаются уважаемыми в селе однодворцами. Об этом может свидетельствовать брак Максима Дмитриевича (1822-1862) - деда Константина Георгиевича Паустовского - с Гоноратой, дочерью дворянина Викентия Витушинского. <...>

По повести «Далекие годы» нам известны дети Максима: Георгий (1854-1912) - отец писателя, Илья (?-?) - «дядя Илько» - и Феодосия (?-?) - «тетя Дозя». По метрической книге у Максима было шестеро детей - об Иване (1859-1861), Марии и Ане у Константина Паустовского ничего не написано.

Костик слышал много историй про своего деда - каким он был, какие пел песни, как прятался от жены на пасеке. А когда вырос, описал его в повести таким, каким бы хотел его видеть. Умер Максим Дмитриевич в 1862 году, когда отцу Константина было восемь лет. Сам Константин Георгиевич своего деда не видел, так как родился через тридцать лет после его смерти.

Происхождение отчества «Григорьевич» для Максима Дмитриевича в «Повести о жизни» может иметь разные версии:

• расхождение между метрической записью и тем, как звали человека в семье, - достаточно распространенное в селе того времени явление;
• возможно, это связано как-то с местным прозвищем прадеда;
• возможно в детской памяти маленького Костика остались определенные воспоминания о далеких родственниках, которых он перепутал с дедом;
• а может писатель сознательно ввел это отчество.

Полной и подлинной правды мы никогда, наверное, не узнаем...

Теперь о «бабке-турчанке»... Эта история вообще похожа на давнюю семейную легенду, этакое семейное мифотворчество. Дед Максим, конечно, мог быть участником турецких войн, но каких? .. Первая - при его жизни - была в 1828-1829 годы, а другая, последняя, - в 1853-1856 гг. То есть,когда ему было или семь лет или тридцать один год. Но при всем том, однодворец Максим Дмитриевич Паустовский действительно обвенчался с Гоноратой, но - дочерью дворянина Викентия Витушинского! Об этом есть запись в метрической книге.

Проанализировав все выше сказанное и обобщив, можно сделать следующие выводы:

1. В первых главах «Повести о жизни» необходимо отметить украинский колорит: поэтическое описание быта, местных обычаев, традиций, обрядов, исторического прошлого украинского народа. В художественную ткань повести органично вошли семейные легенды о запорожских корнях деда и поэтическое сказание о лирнике Остапе. Поэтический облик Украины, любовь к ней писатель пронес через всю свою творческую жизнь.
2. На основании архивных материалов выявлены существенные расхождения между достоверными фактами жизни писателя и его близких, и их отображением в книге...
3. Особенности авторского подхода Паустовского к воспроизведению фактов биографического характера в первых главах «Повести о жизни» обусловлены лирико-романтическим стилем произведения, объективно-психологическими мотивами и художественными задачами, которые ставил перед собой автор... В целом художественный вымысел доминирует над реальным фактом.
4. На основе архивных материалов была составлена подробная родословная Паустовских.
5. В архивах также были обнаружены до сих пор неизвестные геральдические изображения - «CHOLEWA» городищенских Паустовских и «POBOG» Сагайдачного.

Свою статью Павел Деревянко завершает словами: «Безусловно, проведенное исследование не претендует на абсолютную точность и исчерпанность... Большое количество пока не открытых архивных материалов еще ждет своих исследователей и биографов».

Это так, исследования продолжаются, но уже сейчас, исходя из опубликованных документов можно сделать, по крайней мере, один важный вывод - бабушка Константина Паустовского была полькой, а не «турчанкой». А это значит, что писатель имел украинско-польские корни, а не украинско-польско-турецкие, о чем пишут многие справочные издания. А откуда взялась "бабка-турчанка"? Вот это вопрос! 

ЛИЛИЯ МЕЛЬНИЧЕНКО